Земля - як основа сільськогосподарської діяльності

Земля - як основа сільськогосподарської діяльності

В сільському господарстві об'єктами підприємницької діяльності можуть бути найрізноманітніші засоби виробництва: сільськогосподарська техніка, земля,  багато- та однорічні культури рослин, робоча та продуктивна худоба, транспортні засоби, сільськогосподарська продукція, цінні папери, розробка та впровадження технологій, виробнича та соціальна інфраструктури тощо.

Чи не найважливішим об’єктом діяльності в аграрному секторі є земля. Вона виступає предметом праці, засобом виробництва та як загальна умова матеріального виробництва для всіх видів підприємництва на селі. Між суб’єктами підприємницької діяльності при використанні землі виникають земельні відносини, в основі яких володіння, користування і розпорядження землею. Також земельні відносини охоплюють усі процеси пов’язані з виникненням, злиттям, дробленням або ліквідацією певних форм землеволодіння та землекористування.

Землеволодінням називається володіння землею на юридичних засадах, яким зумовлюється поява відповідних прав (зокрема, продавати, дарувати землю, здавати її в оренду) та обов’язків землевласника. Поняття землеволодіння включає всі випадки, коли від права земельної власності володіння землею не відокремлене, тобто коли одна особа є власником і користувачем землі одночасно.

Землекористування передбачає можливість використання землі кооперативними або громадськими організаціями, підприємствами чи державними установами, а також окремою особою з метою ведення сільськогосподарського виробництва, будівництва житлових чи виробничих об’єктів тощо. При цьому користувач може не мати права володіння землею, а лише угоду із землевласником про терміни, плату та інші умови її використання. 

Вітчизняні та іноземні фізичні чи юридичні особи, державні установи чи приватні підприємства, виступаючи суб’єктами землекористування, повинні забезпечувати такі аспекти користування землею: виробничий та ресурсозберігаючий, при цьому вони можуть отримувати найвищу користь від землі та повинні дотримуватися вимог щодо її збереження і поліпшення; відтворювальний і природоохоронний, тобто будь-яка підприємницька діяльність не повинна загрожувати навколишньому середовищу. Дотримання усіх обов’язків суб’єктами землекористування повинні контролювати саме суспільство та держава.

Реформування аграрного сектора нашої держави полягає в забезпеченні свобод землекористування усіма формами господарювання, як індивідуальними, приватними, так і кооперативними, колективними та ін. Зараз в Україні набуває поширення селянське (фермерське) господарство. Така форма землекористування передбачає, що земля перебуває у власності або володінні відособленого виробника. Ним може бути фермерська родина, що об’єдналася для спільного ведення  сільськогосподарського виробництва товарного характеру.

Також землевласник має право розпоряджатися землею, тобто вирішувати чи відчужувати, продавати, дарувати, обмінювати її, чи передавати у спадок тощо. Важливим завданням землерозпорядження є доцільність виділення земель, призначених для ведення сільськогосподарської діяльності, під промислові зони, видобування корисних копалин, розбудову населених пунктів, шляхів сполучення тощо. Від рішення землевласника, кому і для яких цілей передати право користування землею, залежить подальші наслідки її використання: чи буде при цьому задовольнятися потреби суспільства, чи будуть зведенні на цій землі підприємства впливати на довкілля, чи буде земля збережена для майбутніх поколінь.